Токмачани провели в останню путь Ахрамєєва Василя Никифоровича

31 травня 2020 року.

10:00 година: Приспущені Державний Прапор України та Прапор міста Токмака на центральній площі.

Велике фойє Токмацького міського Будинку культури.

Токмачани - працівники колишнього заводу ім. Кірова, керівники комунальних і бюджетних підприємств міста, депутати Токмацької міської ради, керівництво міста і району, народний депутат України по нашому виборчому округу, підприємці, пересічні громадяни міста прийшли разом з рідними і друзями провести в останню путь Ахрамєєва Василя Никифоровича...

Сьогодні ми прощалися з чудовою людиною, легендарним містянином, людиною з Великої літери, все життя якого було присвячено рідному місту і його жителям - з Почесним громадянином нашого міста Василем Никифоровичем Ахрамєєвим.

29 травня на 93-му році життя перестало битися його серце.

Василь Никифорович Ахрамєєв - людина-епоха, знакова, легендарна особистість не тільки для міста, а й для Запорізького краю. Його життя - служіння людині праці і своїй справі. Саме за життя Василя Никифоровича бренд "ЗіК" став відомим у всьому світі, а підприємство досягло виробничого максимуму. Кожен третій житель був пов'язаний з головним заводом міста. Багатьом молодим фахівцям він дав путівку в життя.

Токмачани знають Василя Никифоровича не тільки як інженера високої кваліфікації і унікального організатора виробництва заводу ім. С.М. Кірова, що годував, без перебільшення, все місто, але і як теперішнього гуманіста, який на перше місце ставив людину, а тому щодня і щогодини дбав про неї, будував для неї житло, дитячі садки, школи, спортивні споруди. У народній свідомості це знайшло своє відображення, недарма житловий мікрорайон на березі Токмачки названий людьми «Ахрамеевкой». Надалі цю ж назву житловий масив отримав офіційно.

Але щоб заслужити народну повагу, треба пройти довгий шлях і Василь Ахрамєєв пройшов його гідно.

Василь Никифорович Ахрамєєв - народився 24 лютого 1928 року в селі Сопич Чернігівської області (нині Сумська). Змалку знав ціну шматка хліба, пам'ятав, як гудуть руки від селянської праці. Коли сім'я, втративши двох дітей під час голодомору, перебралася з Сумщини на Кіровоградщину, восьмирічному Васі довелося і корів пасти, і за бджолами доглядати, і орати, і сіяти, і працювати в кузні. Студентом Харківського політехнічного інституту він став у важкому 1947-му, а отримавши освіту на енергобудівному факультеті, працював на військовому заводі в Свердловську, легко долаючи одну сходинку за іншою - аж до начальника найбільшого на підприємстві цеху.

Однак рідна Україна манила додому і Василь Никифорович все ж повернувся. Працював на керівних постах в раднаргоспах Запоріжжя і Дніпропетровська, а коли в 1965 році Токмацький завод імені Кірова виявився в критичному становищі, сім років поспіль не виконував план, саме йому керівництво запропонувало піднімати підприємство з колін. І це Ахрамєєву вдалося зробити з блиском - під його керівництвом завод став провідним у своїй галузі і основним місцем роботи для 10 тисяч токмачан.

23 роки він був Генеральним директором найбільшого в місті заводу виробничого об'єднання «Південдизельмаш», який при ньому став одним з провідних дизелебудівних виробничих об'єднань країни. Державницьке мислення директора видно і в тому, з якою наполегливістю і послідовністю він вкладав кошти в розвиток економічної інфраструктури міста.

Адже це завдяки заводу, був збудований великий житловий мікрорайон на березі Токмачки, де отримали впорядковані квартири тисячі заводчан і інших токмачан, був повністю перетворений центр міста, прокладено багато кілометрів доріг, створена мережа дошкільних установ, виросла нова школа на 1000 учнівських місць. Він боровся за збереження міського профтехучилища, яке він, називаючи «кузнею робітничих кадрів», відстоював наперекір міській та обласній владі, зумів врятувати від закриття, передавши йому новозбудовану будівлю для управлінців БУ «Міськбуд» і БУ «Токмакстрой», де вона, після вже в якості професійного ліцею, перебуває і понині.

Саме завдяки систематичній роботі з кадрами вдалося Василю Никифоровичу здійснити всі свої починання і перебудови.

І саме для них завод побудував і той житловий район, який назвали Ахрамеевкой. Це вже в роки незалежності завод став катастрофічно втрачати своє добре ім'я, а зараз від нього і взагалі мало що залишилося - такі після Ахрамєєва були горе-керівники, які порізали на брухт і залізничні колії, і теплотрасу, і комунікації. Боліла душа у Василя Никифоровича за таку наругу, а земляки з сумом згадують, яким Господарем заводу був він свого часу.

Ахрамєєв Василь Никифорович, заслужений машинобудівник України, кавалер ордена Леніна, двох орденів Трудового Червоного Прапора, Почесний працівник Міністерства важкого машинобудування СРСР, Почесний громадянин Токмака, обирався членом Запорізького обкому, облвиконкому, Токмацького міськкому і міськвиконкому.

Під його керівництвом ВО «Південдизельмаш», на якому працювало понад 15 тисяч людей, було нагороджено в 1976 році Орденом Трудового Червоного прапора і в 1982 році Орденом Жовтневої революції.

Перебуваючи на пенсії Василь Никифорович жив активним життям, був депутатом міськради, 12 років очолював міську партійну організацію Всеукраїнського об'єднання "Батьківщина". Завжди цікавився усіма проблемами міста, до всього йому була справа: тарифи на комунальні послуги, розвиток культури або будівництво водопроводу. І коли у людей були проблеми і горе, йшли до нього, знали - допоможе. Адже якщо за справу береться Ахрамєєв, значить, справу буде зроблено.

А ще він писав книги - про свій край, про своє життя, про трудівників рідного заводу. Починав писати про себе на прохання онучок, думав вкластися в 15 сторінок, в результаті вийшло 7 книг. Це говорить про те, що йому було що сказати, і що залишити після себе нащадкам.

І це ще не всі досягнення Василя Никифоровича Ахрамєєва. Він робив все, щоб Токмак став кращим містом, часто здійснюючи, здавалося б, неможливе. Його прямота, завзятість і праця давали результати. Плоди його праці - досі прикраса Токмака.

Пішла мудрість Василя Никифоровича, його досвід, слово наставника для молодого покоління, пішла людина ... Але залишиться пам'ять. Пам'ять - гідна того, щоб жити у віках. Він показав, як треба жити, працювати, творити...

Пам'ятати ми його будемо завжди. Не забудемо той неоціненний внесок, який він вніс в розвиток і процвітання Токмака. На прикладі таких людей необхідно виховуватися і розвиватися нам самим і нашим дітям. Він завжди буде в літописі Токмака і останеться прикладом підростаючому поколінню, героєм нашого часу. Ми будемо пам'ятати про нього, як про професіонала своєї справи - компетентного, ініціативного, працьовитого, справедливого, чесного і відповідального керівника, принципового, вимогливого, але одночасно доброго і щирого чоловіка.

Низько схиляємо голову в скорботі перед світлою пам'яттю Василя Никифоровича Ахрамєєва. Висловлюємо щирі співчуття рідним, близьким. Світла пам'ять про його добрі справи назавжди залишаться в пам'яті вдячних токмачан.

Вічна і світла йому пам'ять!