Чому?: "Проблема"
була в тому, що всі люди, кого я зустрів на центральній вулиці міста,
відмовляли мені і, як зговорилися, по одній причині: "Я не фотогенічний",
"Нехай хтось інший" і т.і.
Коли я ховав
відеокамеру, то люди заспокоювалися і йшли на контакт.
Біля Будинку
культури поспілкувався з молодицею, яка поскаржилася мені, що у доньки захворів
зуб, поклали "миш'як" і тепер вона думає, де продовжити лікування дитини,
бо в місті "зубного" вже немає.
Напроти Будинку
культури говорив з хлопцями, що приїхали в місто з навколишніх сіл: ми вкрай
незадоволені рішенням районної влади, що закрила Молочанську районну лікарню, куди тепер
нам їздити лікуватися - в Токмак чи Запоріжжя? Адже на День міста Молочанська
до нас на свято приїздив народний депутат України Павло Мельник і обіцяв, що
посприяє в питанні недопущення закриття лікарні, а її все одно закрили, бідкалися
вони, кому тепер вірити, адже ми заслуговуємо на краще?
Бабуся, що вийшла
з аптеки, яка знаходиться зовсім поруч, сказала: "Я лікарям недовіряю,
особливо місцевим, тому лікуюсь сама".
Інші перехожі,
котрих я зустрічав, говорили про те, що їх думка взагалі ні на що не впливає,
як влада вирішить, то так і буде...
Зустрів випадково
я на вулиці колишнього міського голову Молочанська Анатолія Смєрдова. Анатолій
Григорович розповів мені про часи зльоту і падіння міста, про те, як колись на
"меблевому" працювало 960 чоловік і це підприємство "годувало пів
міста", як закривалися інші підприємства і місто перетворювалося на "місто
пенсіонерів", у котрих наразі забрали ще й можливість лікуватися за місцем
проживання. "Не можете допомогти - не заважайте", резюмував пан
Анатолій.
Ось так,
поспілкувавшись з людьми, я і залишив Молочанськ.
Транспортними
послугами я задоволений, хлопці - маршрутники були ввічливими і уважними.
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.