Педагог – професія сильних духом, чому ж у ній мало чоловіків? Школа – одне з небагатьох місць, де гендерний диспаритет не на користь чоловіків. У Токмацькій громаді серед педагогічних працівників лише 9 відсотків - чоловіки. В Україні 81% вчителів середньої і старшої шкіл – це жінки. Такі дані 2018/2019 навчального року наводить Інститут освітньої аналітики на освітньому сайті НУШ. Нова українська школа.
Як гендерний дисбаланс у школах позначається на вихованні та розвитку молодого покоління? І чи позначається взагалі? Ці питання ми обговорили з двома керівниками шкіл – директоркою закладу загальної середньої освіти №2 м.Токмака Оленою Чаговець та директором ЗЗСО №6 Володимиром Ситником.
– Напевно, було б добре мати більшу кількість педагогів-чоловіків і для навчального процесу, і для самого колективу закладу, – каже Олена Чаговець. - Але ми ж не можемо просто гнатися за цими показниками. На мою думку, нинішнє співвідношення статей у педколективах не позначається на освітньому процесі. Дійсно, багато чоловіків-педагогів запам'ятовуються, дітям подобаються їхні уроки, але, все ж таки, це не через стать, а через особисті якості педагога. Тож сенсу навмисно затягувати чоловіків у школу немає.
На думку Володимира Ситника, необхідність мати у школі педагогів-чоловіків є не через поняття "сильної руки" чи, скажімо, "залізної дисципліни". Чоловік у класі ‒ це окремий приклад, певні риси характеру, які необхідно бачити дітям. Або такий нюанс: у суспільстві є неповні родини, чимало їх особливо зараз. Як правило, діти виховуються мамою і поряд немає батька. Для таких дітей, як і для всіх інших, важливо бачити наставника-вихователя чоловіка. Володимир Ситник згадує, як одна дівчинка зустрічала щодня педагога, обіймала і просила "Будьте моїм татом!".
У суспільстві поширена думка, що чоловік ‒ це годувальник у родині, а заробітна плата педагога не дає йому можливості повною мірою бути тим самим годувальником. І якщо жінки ще погоджуються працювати на таку зарплату, то чоловіки ‒ ні.
Але за словами обох наших співрозмовників сьогодні це виглядає не зовсім так. Насправді нині у багатьох вчителів пристойна зарплата, принаймні для проживання у сільській місцевості або у невеликому місті. Мова про педагогів старшого покоління, із хорошим стажем та вислугою років, з більш високою педагогічним кваліфікаційним рівнем. Натомість, у молодих педагогів заробітна плата на рівні мінімальної зарплати. І ось тут, на цьому етапі й відбувається відсіювання чоловіків з професії.
Сьогодні з цим можна погодитися. Але ж 20-30 років тому і зарплата була мала, а чоловіків у школах було набагато більше.
Олена Чаговець відзначила ще такий фактор як зниження престижності професії педагога у суспільстві. І це правда.
Але тут знову ми стикаємося зі стереотипною думкою спільноти про "чоловіків-годувальників", яким начебто не варто працювати "непрестижним і малооплачуваним педагогом", а жінки, мовляв, мають бути "красивими і домашніми" і тому ніби допустимо, що на непрестижній і малооплачуваній роботі залишається жінка-вчителька.
‒ Я відверто скажу, що якби у директора школи були якісь важелі, то все робили б, щоб залишати у школі більше чоловіків, ‒ каже Володимир Ситник, ‒ але ж ні рівнем зарплати, ні перспективами з житлом ми зацікавлювати не можемо.
Тож тут стає зрозумілим що, це вже стосується не окремо чоловіків чи окремо жінок, а всієї освіти вцілому. Тобто проблема є і гендерною, і соціально-економічною. Ось і виходить, що це справа держави і суспільства ‒ повернути фінансову мотивацію у роботі педагога, а отже і престиж професії, що відновить повагу до людей цієї професії.
Віталій ГОЛОД.
Ілюстрація з відкритих джерел.
Матеріал створено в межах проєкту «Гендерночутливий простір сучасної журналістики», що реалізовується Волинським прес-клубом у партнерстві з Гендерним центром Волині та за підтримки Української медійної програми, що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується Міжнародною організацією Internews.
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.