Люди мають однакові права від народження. Звідки ж взялося і чому досі існує поняття «відправляти» жінку на кухню? У чому проблема, якщо тільки жінка займається дітьми? На чому ґрунтується чоловіча впевненість, що хатні справи – «не робота»? Як у наш цивілізований час подолати ці гендерні стереотипи? Про це ми говорили з докторкою педагогічних наук Маргаритою Воровкою з Мелітопольського Державного педуніверситету ім.Б.Хмельницького.
- Пані Маргарито, Ви можете пояснити звідки у сучасному світі береться стереотип про те, щоб «відправляти» жінку на кухню?
- Протягом цілих століть жінки були позбавлені права на участь у виборах, освіту, гідну працю, приватну власність і навіть на власних дітей. Ці права жінкам довелося виборювати. Наприклад, Україна отримала в спадок від СРСР заборону на 450 професій для жіноцтва і лише у 2017 році в нашій країні цю заборону було знято.
Дискримінація може виявлятися у різних аспектах суспільного життя. Ми мусимо пам’ятати, що гендерна дискримінація – явище системне та багатовимірне, яке люди часто не ідентифікують. Наприклад, менша присутність жінок на вищих щаблях наукової ієрархії, при однаковому рівні наукової кваліфікації, є результатом феноменів «скляної стелі» (пов’язана з обмеженням можливостей наукової, науково-педагогічної та управлінської кар’єри, зростанням професійного статусу для жінок); і «липкої підлоги», що виявляється в тому, що при однаковому рівні кваліфікації жінки, порівняно з чоловіками, довше затримуються на початкових позиціях посадовій ієрархії.
Взагалі, освіта є однією з галузей, де переважають жінки. Але в освітніх закладах частка керівниць зменшується із підвищенням рівня освіти: жінки є керівницями у 98% випадках для дошкільної, у 87% для початкової, у 68% для середньої, у 30% для професійно-технічної, у 28% для усіх рівнів вищої освіти. Щодо вищої освіти ІІІ-ІV рівнів, то за різними дослідженнями відсоток ректорок вищих навчальних закладів коливається від 5,5% до 9%.
За час незалежності України Міністерство освіти і науки очолювало 14 осіб, із них – лише три жінки (Лілія Гриневич, Ганна Новосад, Любомира Мандзій – авт.). Ось така вага жіночого голосу у сфері прийняття рішень на державному рівні.
Тож маємо стереотипне сприйняття місця жінки у соціумі: кухня, крамниця, колиска, каплиця. Жінка «повинна»: вийти заміж, народити дитину, присвятити себе родині, домашньому побуту, годити чоловікові…
Ми зіштовхуємося із таким явищем як андроцентризми - зображення людини загалом і загальнолюдських цінностей винятково через образ чоловіка. Небезпека подібної культурної традиції полягає в тому, що традиційне сприймається як природне, звичне, беззаперечне. Як суспільна практика, свідома або несвідома, андроцентризм розміщує чоловічу точку зору в центр свого погляду на світ, його культуру та історію.
Андроцентризм - це такий світогляд, який встановлює, що головним, основним є чоловік і «чоловіче», а все «жіноче» є другорядним, меншовартісним і не таким важливим у суспільстві. Насправді все так і було. Тривалий час жінки були замкнені в приватному просторі, вони не могли працювати, не могли отримувати дохід, навіть не могли приймати рішення, як розпоряджатися своїм життям, тощо. Це явище і досі поширене в усіх сферах нашого життя.
Як не дивно, у нашому суспільстві існує замовчування досягнень жіноцтва, що часто можна простежити у шкільних підручниках. Згадують приклад, що Карл Бенц створив бензиновий двигун і побудував автомобіль. І ніхто не згадує, що у 1888 році Берта Бенц сіла за кермо першого у світі автомобіля, щоб довести безпеку і зручність винаходу свого чоловіка.
Ми мало чуємо про внесок жіноцтва в розвиток науки і техніки, наприклад: Маргарет Уілкокс винайшла обігрівач для автомобіля (1893); Мері Андерсон запатентувала автомобільні двірники (1903); Флоренс Лоуренс винайшла поворотники для автомобіля; Шарлотта Бриджвуд (Лотта Лоуренс) винайшла очищувач лобового скла з приводом від електромотора (1917); Ель Долорес Джонс глушник для автомобіля (1923).
У багатьох підручниках жінка висвітлюється через образи матері, вчительки, піклувальниці про родину і т.д. Чимало запитань і завдань носять стереотипний характер, наприклад: «У вас є час допомогти вашій мамі ВДОМА?»; «Як ти допомагаєш мамі ВДОМА?». Відбувається стереотипне розмежування на «чоловічу» та «жіночу» роботу і обов’язки, формування думки про те, що домашні обов’язки − винятково «жіноча» справа.
Але ж приклади, коли діти «допомагають» мамі − це дії, пов’язані з самообслуговуванням людини: прибрати ліжко, підмести за собою підлогу, прибрати свою кімнату тощо. Ми пропонуємо не вдаватись до дії прихованого навчального плану, нав’язуючи на підсвідомість думку, і закріплюючи стереотипи, про існування «маминої/жіночої» домашньої роботи. Необхідно формувати у дітей думку про почуття обов’язку (щодо домашньої роботи, щодо самообслуговування), а не про те, що робота, яку вони виконують − це «допомога» мамі/жінці.
Крім того, врахування динаміки розвитку суспільства, місця і ролі жінки в ньому (на сьогодні жінки успішні в політичній, підприємницькій, фінансовій, науковій, громадській діяльності тощо), дозволить уникнути транслювання багатьох стереотипів.
- А як щодо виховання дітей? Напевно, все ж таки, вони більше на жінці?
- Традиційно за жінкою тривалий час були закріплені репродуктивна та доглядова праця. Зазвичай для немовляти мама (жінка) була єдиним джерелом годування. Тому саме вона, на думку оточуючих, повинна знаходитись біля новонародженої дитини. На основі цього формувалася думка про те, що жінка зобов’язана взяти весь догляд за дитиною на себе. Але місія годувальниці не є гарантією того, що жінка буде (і повинна одна) добре доглядати за дітьми. За жінку вирішили і їй нав’язали сенс життя. І годування – це не єдине, чого потребує дитина. Прогулянки, купання, заміна памперса, відвідування лікаря, спілкування з дитиною…Що з цього не може зробити чоловік?
Все залежить від ставлення самої людини до своїх обов’язків. Крім того, в державі прийнято нормативні документи, які допомагають нівелювати дискримінаційні практики. Наприклад, дозволено партнерські пологи, із 9.05.21 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення рівних можливостей матері та батька у догляді за дитиною". Це сприяє залученню обох батьків до появи дитини на світ і рівноцінному розподілі між ними обов’язків по догляду за дитиною та її вихованню.
- На Вашу думку, на чому ґрунтується переконання чоловіків, що хатні справи – «не робота»?
-У освітньому процесі є таке поняття як прихований навчальний план, завдяки якому транслюються культурні смисли, цінності, установки, принципи, моделі поведінки, що суттєво впливають на його результати. Неявно присутні в прихованому навчальному плані гендерні стереотипи, патріархатні цінності сприяють їх збереженню, трансляції та відтворенню, гальмують розвиток гендерної культури егалітарного типу (егалітарний – рівний, авт.). Гендерні стереотипи охоплюють усю сукупність соціальних відносин.
Згідно з даними соцопитувань 83% українців і українок згодні з твердженнями, що найважливіше завдання жінки - піклуватися про дім і сім'ю, а найважливішим завданням чоловіка 75% вважають заробляння грошей. При цьому, мало хто зауважить, скільки насправді коштує домашня, невидима праця.
Якщо перевести години, присвячені дому й сім’ї, в гроші? Навіть за скромними підрахунками складання меню дієтологом – 2,5 тис. грн на місяць, кухарка, яка купує продукти і готує, приміром, двічі на тиждень отримує 12 тис. грн щомісячно, сімейна лікарка – від 5 тис. грн, няня-вихователька, приблизно, 7,2 тис. грн. Прання та прасування – близько 1,2 грн, миття вікон (1 раз) – 1 тис. грн, прибирання – 2,8 тис. грн на місяць за умови, що прибирання відбуватиметься раз на тиждень… Виходить близько 30 тисяч гривень. Тобто, якщо жінка працює прачкою, прибиральницею, нянею, кухаркою, то вона отримує за це зарплатню та трудовий стаж. Ця ж робота, виконана нею вдома, це таке собі хобі.
За даними соціологині Олени Стрельник, українські жінки на хатні справи витрачають 24,6 годин на тиждень, а чоловіки 14,5 годин. Спільно хатніми роботами займаються від 7 до 27 відсотків українців та українок (купівля продуктів, виховання дітей і піклування про непрацездатних членів родини). А між тим, 50 відсотків чоловіків та 24 відсотків жінок впевнені, що чоловіки взагалі не повинні займатися хатніми справами. Безумовно, кожна людина має право на власні погляди на стосунки. Але проблема починається там, де чиєсь стереотипне мислення нав’язується іншим як необхідність, норма і сенс життя.
- Як у сучасному цивілізованому світі подолати ці стереотипи?
- Нормативно-правових документів є чимало. Нагадаю, що стаття 24 Конституції України гарантує, що «Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статті, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти та професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці та здоров’я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною та моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям».
У 2005 р. був прийнятий Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків». Метою Закону є «досягнення паритетного становища жінок і чоловіків у всіх сферах життєдіяльності суспільства шляхом правового забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, ліквідації дискримінації за ознакою статі та застосування спеціальних тимчасових заходів, спрямованих на усунення дисбалансу між можливостями жінок і чоловіків реалізовувати рівні права, надані їм Конституцією і законами України».
У 2012 р. затверджений Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні».
У 2017 році прийнятий Закон України «Про освіту», у якому, серед іншого, передбачено також норму про обов’язковість здобуття учнями компетентності, пов’язаної з усвідомленням рівних прав і можливостей. Також у 2017-му був прийнятий Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», Міністерством охорони здоров’я був скасований наказ, що забороняв жінкам вибір 450 професій, а у наступному році ухвалено Закон «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків під час проходження військової служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях».
Українське законодавство у сфері забезпечення рівних прав та можливостей ще перебуває у стадії розвитку. Приводиться у відповідність до міжнародних вимог щодо гендерної рівності та недискримінації.
Але головне - освіта, самоосвіта та виховання! Гендерна освіта – невід’ємна складова освітнього процесу, що спрямована на формування у людини гендерної культури, деконструкцію гендерних стереотипів у процесі систематичного навчання, просвіти та самоосвіти. Тому постійне впровадження принципів гендерної рівності у виховний та освітній процес є необхідністю.
Підготував Віталій Голод.
Матеріал створено в межах проєкту «Гендерночутливий простір сучасної журналістики», що реалізовується Волинським прес-клубом у партнерстві з Гендерним центром Волині та за підтримки Української медійної програми, що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується Міжнародною організацією Internews.
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.