Російський окупант розповів про перебування на Токмаччині

Відомий журналіст Володимир Золкін опублікував чимало інтерв’ю з військовослужбовцями рф. Серед них - Константин Єфремов, який перебував у якості окупанта у нашій Запорізькій області, а зокрема побув і на Токмаччині.

Т­­­­ак ось, цей Єфремов звільнився зі збройниих сил рф та виїхав з росії. І зараз розповів про своє бачення щодо цієї війни. (Повне відео – тут). 

Мародерство під Мелітополем і Токмаком

27 лютого 2022 року їхній підрозділ вийшов з Криму через Чонгар. Єфремов спочатку прибув у Мелітополь на аеродром і там став свідком перших мародерств росіян.

- Аеродром був вже розбитий, наші солдати ходили-шмонали всі приміщення, літаки. Військовослужбовці тягли всілякий хлам, навіть відра. Почали шукати зброю, набирали пістолети, бо кожному хотілося мати собі пістолет. Все це тягли у МАЗи, які призначені для перевезення особового складу. Один солдат з моєї групи притягнув газонокосарку: сказав, що віддасть старшині, щоб траву косити біля казарми у Владикавказі, - згадує окупант.

Потім Єфремов потрапив в групу по охороні артилерії і був призначений командиром цієї групи. Це було між Токмаком і Оріховом.

- 3 березня нас відправили з трьома установками Ураган. Ми відстрілювали боєкомплект і після цього переміщалися між населеними пунктами південніше Оріхова і північніше Токмака. Всього було близько 70 артилеристів і 10 бійців нашої групи охорони. Артилеристи були не раді нам. Вони давали нам якусь їжу, воду, але дуже мало. Зрозуміло, що їхній командир у першу чергу дбав про свій особовий склад. Тож ми полювали на зайців, готували їжу і жили в лісі. Ось так було 40 днів.

Одного разу ми вийшли на великий особняк, коли ходили за зайцями. Підійшли туди і побачили російського солдата, спитали чи можна тут скупатися. Він каже, що тут є  вода і можна помитися. Ми зайшли в цей будинок. Там проживали з десяток солдатів 100-ї Моздокської бригади. Коли ми туди прийшли, то побачили, що вони весь дім вже перерили. Схоже, це був будинок фермера, багатої людини, там була техніка і дорогі трактори Джон Дір. Була крупорушка, свинарники. Ми приходили туди кожні 3-7 днів скупатися і повертались назад. А ці бійці жили там на широку ногу і вони перевернули весь будинок. Там був ставок з японськими коропами кої. Солдати їх виловили і зіжрали, хоча цих коропів не їдять, а тримають як декоративних. Ще там був винний погріб, який вони весь випили, тобто відчували себе хазяями, ні в чому собі не відмовляли і ще й зіжрали цих риб. Я так зрозумів, що ці бійці сиділи в цьому будинку, щоб оберігати його і це багатство до прибуття командирів та вирішення питання, що з цим робити. Тому що в подальшому ті трактори Джон Діри відігнали у невідомому напрямку, - розповідає Єфремов.

За сім-картами їздили у Токмак

Окупант зазначив, що не бачив випадків, щоб місцеві жителі зустрічали росіян з квітами як визволителів.

- 16 квітня ми покинули артилеристів, тому що посварилися з начальником штабу їхньої бригади. Він подзвонив нашому командиру зведеного батальйону і ми отримали наказ переїхати в Більмак. Базувалися на території якоїсь ремонтної бази, де були гаражі і офісні будівлі. На цій території перебував штаб 42-ї дивізії. Начальником був полковник Віталій Шопага - заступник командира дивізії по військово-політичній підготовці. Мені і 8 моїм підлеглим  наказали охороняти територію, займатися пропускним режимом на КПП, - веде далі росіянин.

Він згадав, що Інтернет був нестабільний і в основному користувалися Київстаром.

- Сімки Київстар брали, в основному, в місцевих жителів. Хтось відбирав, хтось просив, хтось купляв. Часто, коли російський військовослужбовець відбирав картку, то жителі їх потім блокували. У нас були сім-карти, куплені в місті Токмак. Ми приїжджали туди, міняли рублі на долари у таксистів. Потім купляли гривні, бо рублі, в основному, нікому не потрібні були. І за гривні купували сім-карти, - згадує деталі Єфремов.

З особистого досвіду додамо, що ще одним джерелом сім-карт для окупантів були пограбовані квартири і будинки. Знайдені там телефони і сім-карти опинялися у інших людей.

Звірства над українськими солдатами

Далі Єфремов розповів, що під час боїв за Маріуполь кілька воїнів 36-ї бригади морської піхоти ЗСУ опинилися в полоні у Більмаку.

- Трьох таких бійців полонили і привезли в штаб, де я знаходився. Полонені розповідали, що їх спочатку було шестеро, їм вдалося вирватися з Маріуполя, їх переслідували Вони перетнули одну водну перепону, але там потонув їхній офіцер і ще один хлопець. Ще один старший солдат помер від знемоги. А їх трьох спіймали і утримували в Більмаку в гаражі. Я бачив цих полонених. Я розумів, що на їхньому місці я б точно так би захищав свою землю, якби на неї напали.

Як до них ставились? Шопага і командир зведеного батальйону майор Дутов допитували цих трьох полонених і ще не менше 20 полонених солдатів ЗСУ, які знаходилися в інших населених пунктах поблизу Більмака. У них вимагали назвати націоналістів у їхньому батальйоні. А вони не могли відповісти на це питання, бо вони були військовослужбовцями ЗСУ і говорили, що у них ніколи не було націоналістів. За це їх били. У Дутова була дерев’яна бита і він починав їх бити по ногах, колінах, по пальцях. Годинами проводилися ці допити, після яких їх приводили в гараж. Один військовослужбовець зізнався, що він снайпер. Шопага ніби зійшов з розуму і всю свою злобу почав вимішати на цьому хлопцеві. Не пам’ятаю його імені, але знаю, що він 1993-го року народження. Інші були старші – років по 35, за посадами – механік-водій і водій. Шопага часто напивався і викликав полонених і вдень, і вночі. Він зі снайпера міг спустити штани. Запитував: чи у тебе є дівчина? Той відповідав, що так. «Зараз ми тобі швабру засунемо і відправимо їй відео», або «Скажу дагестанцям і вони тебе зґвалтують, а ми це відправимо твоїй дівчині». Але до цього не дійшло, - розповідає Єфремов.

За словами окупанта, відсотків 70 російських військовослужбовців підтримувало дії цього полковника.

- Вони кожного разу, проходячи мимо гаражів, хотіли прорватися до українських полонених, вдарити їх, якось образити чи порозмовляти. Наприклад, зайшов один і вдарив ногою в обличчя українського снайпера та зламав йому ніс. Також Шопага у п’яному вигляді притуляв пістолет до голови полонених, рахував до трьох і стріляв поряд з головою, під ноги стріляв. Далі він пішов на підвищення на армійську посаду в 58-у російську армію. А українських полонених з Більмака вивезли у Мелітополь. Там збирали військовополонених, а також полонених з числа цивільного  населення. Водій розказував, що там їх дуже побили з особливою жорстокістю, - розповідає далі Єфремов.

Варто уточнити, що за Женевськими конвенціями, підписаними в тому числі росією, військові не мають права чіпати цивільних, і ті не можуть бути полоненими. Тож правильно їх називати не полоненими, як говорять росіяни, а викраденими.

Місцеві були не раді росіянам

Також окупант Єфремов розповів про стосунки з місцевими жителями:

- Наприклад, привезли двох місцевих полонених з числа цивільних. Чоловіка років 60 підозрювали в тому, що він давав координати російських військ Збройним силам України. Довести нічого не могли і його просто тримали в гаражі, його навіть не допитували вже, а він просто там жив у цьому гаражі. Ще був неповнолітній хлопець років 14 - 16. Його тримали по тій же причині. А ще один житель Більмака прийшов сам і сказав, що в нього є інформація, що може бути цікавою російським солдатам. Його відвели до полковника, а потім там він почав кричати, його стали бити. На ранок його знову допитували і дали під зад ногою. І він пішов побитий додому, - каже Єфремов.

Щодо ставлення місцевих жителів, він зазначив, що не може сказати, щоб місцеві показували хоч якусь любов до росії, вони спілкувалися з солдатами рф «ніби скрізь зуби». Були місцеві, які посміхались, але на його думку, переважно це коли люди бояться військових з автоматами.

І ще окупант називав численні факти мародерства росіян:

- Було таке, що відбирали автомобілі. Або купували їх по зниженій ціні. Багато місцевих людей виїхали і залишені  будинки були перериті. У Більмаку навіть склад побутової хімії обікрали, весь винесли. Банкомат в центрі селища теж вскритий був, але це до нас було, мабуть ще штурмовими  групами, які першими заходили у Більмак.

Також Єфремов розповів, що бачив Меморіали воїнам Великої Вітчизняної війни, впорядковані, пофарбовані. А націоналістів, каже, не бачив.

Згодом Костянтин Єфремов намагався звільнитися з армії. Він розповів, що для таких, російське командування застосовувало певні методи. Полковник Шопага їздив по підрозділам на передовій і мав гасити невдоволення бійців, які хотіли перервати контракт і відмовлялись воювати. Таких привозили в будівлю школи і їм погрожували кримінальним переслідуванням. Шопага і куратор від ФСБ в 42-й дивізії зс рф придумали таку схему: видавали наказ про наступ, в якому були і поранені і загиблі, а відмовникам інкримінували «залишення в небезпеці, що потягло за собою загибель бійців». І відмовники після цього боялися кримінального переслідування і поверталися на позиції.

Втім Єфремову вдалося з шістьма солдатами виїхати в Джанкой. Його звідти вивіз друг, а згодом військовослужбовець рф зміг виїхати за кордон та дав кілька інтерв’ю, у яких принаймні зараз засуджує російську агресію і вибачається перед громадянами України

Акцентуємо увагу на ще одному епізоді з розповіді окупанта. Єфремов згадує Моздокську бригаду. А ми пригадуємо, що перші окупанти у Токмаці дійсно були з Моздока – міста в Північній Осетії. Кілька їхніх фото збереглося в наших архівах. 

Росіяни (а правильніше сказати осетини) з початку окупації отаборилися у відділенні поліції Токмака. Там весь час відбувалися незаконні утримання, допити і катування цивільних токмачан. Нагадаємо, що утримання заручників  є воєнним злочином.  До подібних злочинів відносять і примусові зникнення, які полягають у викраденні, затриманні людини, залишаючи їхні сім’ї у повному незнанні долі рідних.

Варто розуміти, що кожен окупант, який прийшов зі зброєю на нашу землю, став злочинцем. Хтось з них став вбивцею, хтось здійснив військовий злочин, затримуючи та знущаючись з цивільного населення. Хтось став мародером, грабуючи токмачан, їхнє житло, підприємства. У кожного своя міра відповідальності і кожен з них відповість за вдіяне. І перед людьми, і перед Богом!

Підготував Віталій Голод.