У Чернігівці окупанти катували і труїли українців у «газових камерах»

Служба безпеки встановила особу ще одного російського окупанта, який причетний до масових катувань та вбивств мирних жителів у захоплених районах на півдні України.

Зловмисником є командир батальйону 96-го полку оперативного призначення 46-ї окремої бригади військ росгвардії підполковник Аюба Ельдаров.

У травні минулого року його призначили так званим «комендантом селища Чернігівка» у тимчасово окупованому Бердянському районі Запорізької області.

На цій «посаді» виконував завдання кремля щодо придушення руху опору та проведення масових репресій проти мирних жителів на захоплених територіях України.

Для цього він сформував каральні загони, до складу яких входили російські військові, представники спецслужб рф та місцеві колаборанти.

За наказом Ельдарова рашисти розшукували українських патріотів, а потім викрадали їх.

У застінках до людей застосовували жорстокі тортури з використанням отруйних хімічних речовин та електроструму.

Задокументовано факт застосування ворогом задушливих газів у спеціально обладнаних «камерах», де тримали українських бранців.

Таким чином російські загарбники намагалися схилити потерпілих до співпраці, щоб отримувати інформацію про місця дислокації та переміщення Сил оборони.

Встановлено, що Ельдаров особисто брав участь у незаконних затриманнях і катуваннях, а також «покривав» вбивства викрадених громадян своїми підлеглими.

Крім того, СБУ отримала свідчення трьох місцевих жителів, які пройшли російську катівню та зуміли виїхати на підконтрольну Україні територію.

Серед них – мешканець селища, якого окупанти викрали на блокпості і катували через його підписку на український Телеграм-канал.

Іншим незаконно ув’язненим був чоловік, якого загарбники «звинуватили» у коригуванні вогню ЗСУ. 

Ще одним потерпілим є місцевий мешканець, який у своїх висловлюваннях підтримував українських захисників.

Історії мирних жителів Бородянки має почути весь світ: в НСЖУ презентували книги

Про героїзм та взаємопідтримку мешканців Бородянки під час повномасштабного вторгнення розповіли історик Валентин Мойсеєнко та волонтерка Ольга Фещенко. Вони – автори книг «Історії знищення, порятунку та виживання» та «Живі історії війні» відповідно. Презентація цих праць відбулася напередодні річниці від Дня визволення Бородянки у прес-центрі НСЖУ.

– «Живі історії війні» та «Історії знищення, порятунку та виживання» – це спільний наш внесок в боротьбу з агресором… 52 медійники загинули з часу повномасштабного вторгнення. Частина колег-журналістів загинули при виконанні професійних обов’язків, при цьому найбільше – у березні, коли висвітлювали опір Київщини окупантам, – зауважив голова НСЖУ Сергій Томіленко.

Секретар НСЖУ Зоя Шарикова наголосила, що українцям не можна втомлюватися від війни.

– Наш обов’язок як людей, які вижили, які намагаються допомогти Перемозі, фіксувати кожен випадок, коли загинули мирні – ні за що. Вони б не хотіли залишитися забутими і безіменними, – сказала вона.

Автор книги «Історії знищення…» Валентин Мойсеєнко пригадав мужність жителів Бородянки, які з голими руками йшли проти ворога.

– Місцеві чоловіки сформували загін з 45 чоловік, половина навіть автомата не тримала в руках до цього. Саме вони зустріли колони російської техніки… За 27 – 28 лютого вони змогли спалити 20 одиниць техніки і захопити 7 вантажівок з боєприпасами, – розповів Валентин Мойсеєнко.

Автор зізнається: був неабияк вражений з одного боку взаємопідтримкою, яку проявляли жителі Бородянки, зустрівшись з окупантом, з іншого – ненавистю росіян один до одного. В «Історії знищення…» окрім свідчень очевидців, є частина, в якій Мойсеєнко шукає історичні пояснення, чому українці та росіяни такі різні. 

У книзі Ольги Фещенко зібрано 35 історій людей, «яких або цинічно вбили, або катували, брали в полон, ґвалтували». 

– Ці історії має почути весь світ, – наголосила авторка. 

Особливістю праці є QR-коди, з допомогою яких можна послухати розповідь співрозмовника. 

Зараз Ольга працює над другою книгою історій про жителів інших міст. 

– Хочу подякувати всім тим людям, які довірили мені ці історії, збираючи свідчення на другу книгу, не думала, що в людей буде стільки емоцій, але вони є. Можливо, тому, що людина переосмислила все те, що з нею сталося, – міркує Ольга Фещенко.