Токмацькі вибори

Газета «Наше місто Токмак» розпочинає проєкт – «Сторінка історії: Токмацькі вибори».

У жовтні нинішнього року в Україні мають відбутися чергові вибори до місцевих органів влади, обиратимемо мерів та депутатів. А скільки мерів було в Токмаці за часи незалежності? Як називалися посади керівників міста? Хто були депутатами у різні роки? Як їх обирали? Тож ми вирішили покопатися в історії міських виборів, паралельно розповімо про вибори депутатів Верховної Ради. І почнемо з останніх радянських років.

Якими були вибори 80-х ?

У часи, які називають періодом радянської влади, ходив такий жарт: «У Комуністичної партії є влада, але немає грошей; у профспілок є гроші, але немає влади; а у Рад – ні грошей, ні влади». Насправді, через відсутність матеріально-фінансової бази і якоїсь самостійності Ради та їх виконкоми залишалися елементом єдиного централізованого апарату управління, а не органами самоврядування.

Вибори до міських, селищних, сільських, районних, обласних Рад народних депутатів (а слово «Рада» писали саме з великої букви) проходили кожні 2,5 року, а до Верховної Ради щоп’ять років. Причому, існувало підпорядкування Рад по вертикалі: Рішення місцевої Ради могла відмінити Рада вищого рівня.

Партія була тільки одна – комуністична. Сумнозвісна шоста стаття Конституції СРСР закріплювала керівну і спрямовуючу роль Комуністичної партії Радянського Союзу і визначала КПРС ядром політичної системи. Їй були підпорядковані ЗМІ. Нею ж контролювалося навіть висунення кандидатів у депутати.

Законодавство передбачало висунення кандидатів трудовими колективами, партією, профспілками і громадськими організаціями. Як правило, висувалися по одному кандидату на депутатське місце – узгодженому і схваленому начальством. Відтак, майже завжди у виборчому бюлетені значилося лише одне прізвище, і виборець міг або залишити його, або викреслити. Як правило, незгодних громадян траплялося дуже мало і результат виборів переважно відображав цифру 99,8 – 99,9 % голосів «за» висунутого одного-єдиного кандидата.

Зате самі вибори фактично перетворювалися на свято. Біля виборчих дільниць, що у ті часи називалися агітпунктами, цілий день лунала музика. У приміщеннях розташовували виїзну торгівлю, завозили продукти, які в звичайних магазинах траплялися з перебоями. Тож особливо у сільській місцевості вибори були справжнім святом.

Голосування тривало з шостої ранку до 22-ї вечора, щоб дати можливість проголосувати більшій кількості населення. До дільниць організовували підвезення людей. Виборчі комісії забезпечували голосування вдома для будь-якого заявника. У 80-х роках, які застав автор, влада турбувалася не скільки про результат виборів (у ньому не сумнівалися!), а більше про явку – як показник довіри до влади. І вона завжди складала майже сто або рівно 100 (!) відсотків.

Під час голосування громадяни обирали депутатів Рад, а прямих виборів керівників не було. Обрані міські, сільські, селищні, районні, обласні і Верховна Ради вже потім на свої сесіях обирали своїх голів та інші керівні органи. У 80-х роках статус керівника міста формально мав голова виконавчого комітету міської Ради народних депутатів, він був головним представником радянської влади. Але фактично керівну роль відігравала компартія, а відтак на місцевому рівні перший секретар міському чи райкому партії вважався «головним» керівником, а голова міськ- чи райвиконкому вважався другою людиною на території.

Так було до перших демократичних змін 1989-1990 року.

На той час Токмацьким мером була Валентина Легка. Голова виконавчого комітету Токмацької міської Ради народних депутатів – так називалася її посада. А фактичним керівником Токмаччини був перший секретар Токмацького міського комітету Комуністичної партії України Сергій Пугач.

Навесні 1990 року, рівно тридцять років тому, були проведені перші демократичні вибори до місцевих Рад.

Як вони проходили і як обирали депутатів та керівника міста у 1990-му? Про це читайте у наших наступних публікаціях.

Автор - Віталій Голод.

(Фото ілюстративне).

У газеті «Наше місто Токмак» публікуватимуться списки кандидатів, депутатів, мерів різних років. Не пропустіть!