Самого
мікрорайонну тоді іще не було. Проте був парк, у якому токмачани залюбки
проводили вільний час на тінистих алеях, де вечорами під духовий оркестр
кружляли пари, діти розважалися на атракціонах і ласували морозивом, працювала
літня естрада і "крутили" кіно. Тож місток, що поєднував береги,
провінційного містечка можна сміливо назвати й містком до культури.
Фотокарточку з
візерунчастою переправою зроблено у 1958 році. Справа на ній двадцятирічний
Олександр Давлад, який попросив когось з перехожих натиснути спуск камери, аби
зберегти мить з друзями. Ми ж завдяки цьому знімку можемо побачити, якими
гарними колись були мости нашого міста. Відчувається, що цей робили з художнім
смаком. Він видається якимось прозорим, легким, ніби павутиною бабиного літа,
що своїм мереживом сплела береги спокійного струмка.
Невдовзі весняна
бистрінь талих снігів знесла місток. На його місці зварили інший — простіший,
без витіюватостей. Яким він був можна побачити на зимовому знімку січня 65-го.
Його спіткала доля попередника — знесла чергова повінь. На рубежі тисячоліть
через річку знову перекинули кладку — зроблену, як говориться, з чого було і
аби було. І веде вона уже не до культури, а до зовсім навпаки — до решток
споруд та зріджених старих дерев, що рідким перехожим вказують напрямки
колишніх алей, тінь яких тільки й збереглася на старих фотокарточках.
Ще нам відомо, що
з одним з понтонних мостів, в свій час, сталася трагедія, але деталі нам не
відомі...
Ми маємо кілька
фото мостів, якими поділилися з токмачанами
учасники нашої групи Віталій Горенко, Олена Куліш, Жанна Цимбал...
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.