Матросова - вулиця фінських будиночків

Старе фото «фінського будинку», надане працівницею друкарні Жанною Цимбал, покликало на вулицю Матросова. Тут у будинку №14, зображеному на фото, півстоліття тому мешкала її родина. А завдяки таким будиночкам-близнюкам ця вулиця відрізняється від всіх інших. Оскільки формувалася вона з ряду маленьких будинків за фінським проектом, у народі назвали цей край – район фінських будиночків. А фото п’ятдесятирічної давнини спонукало дізнатися історію цієї вулиці.

Коли ми прибули сюди, місцеві жителі Віталій Горенко і Ольга Романенко вказали на будинок пенсіонерки Лідії Іванівни Ященко, яка жила на вул. Матросова від самого її заснування.

Доля у жінки не проста. Її родина з села Терпіння Мелітопольського району вважалася відносно заможною (як для довоєнного села) і в часи боротьби з куркульством була виселена на Північ Росії. Там Ліда й народилася. А після війни вони повернулися в Україну і оселилися у Великому Токмаці. Жили на найманій квартирі, аж поки брат, як робітник заводу Кірова, отримав цілий будинок.

– Завод Кірова будував для своїх робітників будиночки за фінським проектом. Почали забудовувати нову вулицю у 1948 році, а заселятись стали з 1950-го. Мені було 14 років, як ми оселилися на цій вулиці, – розповідає Лідія Іванівна. – Від початку електрики в будинках не було, і уроки вчили при каганцях. Пів вулиці дітей ходили у восьму школу, а інша половина – у сьому, кому куди ближче чи зручніше. (Зараз обох цих шкіл немає). Я хоч і у Росії народилася, але вчилася по-українськи, бо школа була українською.

Згадує жінка, що й водогін теж не одразу збудували. Спочатку воду возили кінною водовозкою кожного дня: відро наливали за один жетон, виданий на заводі. Разом з будиночком нарізали 10 соток землі. Люди тримали курей, кіз,   свиней, а подекуди й корів.

А будинок тільки на перший погляд здається маленьким. Лідія Іванівна провела екскурсію, дві кімнати – 14 і 18 квадратних метрів, коридор, пристойна кухня з пічкою. Є ще комірчина. Кажуть, за проектом це мала б бути ванна кімната, але на той час самих ванн не було (чи не всім вистачило), тож люди поробили там комірчини, або просто маленькі кімнатки.

Віталій Горенко – з молодшого покоління жителів вулиці, але його родина жила тут так само з початку 50-х років. Будинок отримав його дід, який на заводі працював теслею. В будинки заселяли в першу чергу ветеранів війни. Велика кількість сімей була переселена з бараків «на посьолку», тому сусіди всі були знайомі ще до заселення. В деякі будинки заселяли по дві сім`ї. За спогадами мами Віталія Горенка, люди були страшенно щасливими після комуналок заселитися у просторі красиві будинки.

Каркасно-щитовий будинок дуже практичний і теплий, хоч товщина стін всього 15 сантиметрів. При будівництві використовувались сучасні технології того часу: каркасна система будування, парове опалення (щоправда не в усіх будинках), азбестове обличкування, гіпсокартон, мінеральний утеплювач, також пропитка дерев'яних конструкцій протипожежними сумішами. Заводський ЖЕК повністю обслуговував ці будинки. На вулиці були два дитячих і два спортивних майданчика, потім наприкінці 70-х їх почали забудовувати.

Ольга Романенко поселилася з родиною на Матросова якраз у сімдесятих, коли додатково дали кілька ділянок під забудову, але тоді вже ставили стандартні для України цегляні будинки.

Вона згадує, що жили на вулиці дружно та весело. З розваг для молоді – кінотеатр і танці у парку Кірова, що був неподалік. 

І проблеми вирішували на вулиці дружно. Свого часу згуртувалися та відсипали організовано проїжджу частину. (Бо у 60-70-х дорога на вулиці являла собою суцільну багнюку, було машини застрягали восени, а витягали їх лише навесні). Так само дружно провели газифікацію будинків. А кілька років тому дійшла черга і до вуличного освітлення.

Цікаво, що «фінський» магазин, який розташувався на перехресті вулиць Чкалова і Матросова теж з’явився разом з «фінськими» будинками. Причому, як згадують у родині Жанни Цимбал, спочатку одна сім`я здавала під магазин половину свого житлового будинку. У кінці сімдесятих жителі вулиці отримали можливість викупити будинки у особисту власність, оцінили їх від 500 до 900 рублів.

Сьогодні невелика (метрів вісімсот) вулиця, що названа іменем героя Великої Вітчизняної війни Олександра Матросова, нараховує трохи більше півсотні будинків. Частина зберегла первісний «фінський» вигляд. Але значна частина вже перекрита, обличкована по-сучасному, навіть другі поверхи господарі стали добудовувати.

На питання «Які ж проблеми має вулиця нині?», знизують плечима. Хіба що дерева вже дуже розрослися та закривають вузьку дорогу, загрожують електролінії. Та ще люк каналізаційний машини роздавили – може провалитися. Ну і кілька ламп вуличного освітлення перегоріли – треба б замінити.

Як видно, жителі слідкують за тротуарами, виполюють бур’яни біля подвір’їв, засаджують квіти. А у гарних господарів і вулиця гарна.

Віталій Голод