1991 рік: Голова міськради Євген Карбан і два референдуми на Токмаччині

У попередніх публікаціях проєкту «Токмацькі вибори» ми згадували, як у нашому місті сформувалася перша демократична Рада та як було обрано керівника міста – голову міської Ради.

Згідно з Конституцією УРСР 1978 року та тогочасним законодавством керівник міста обирався саме міськрадою. Для його повноважень не визначався якийсь конкретний термін. Юридично Рада могла обирати голову  безперешкодно багато разів та кілька скликань підряд. Також депутати могли у будь-який час його переобрати. Зрештою, голова і сам міг піти у відставку. Так і сталося у першій демократичній Раді Токмака.

Нагадаємо, у березні 1990 року головою Токмацької міської Ради народних депутатів став Сергій Пугач. Це була нова посада, до цього посада керівника міської влади називалася «голова виконкому міської Ради». У 1990 році посада голови виконкому збереглася, але стала другою за рангом у міськраді.

С.М. Пугач одночасно займав посади голови міської Ради і першого секретаря Токмацького міського комітету Компартії України. У 1990 році новообрана Верховна Рада УРСР внесла зміни до законодавства, об’єднувалися певні посади. На початку 1991 року виникла ситуація, коли стало неможливим керувати одночасно і радянською, і партійною гілками влади. Сергій Пугач пішов у відставку з посади голови міської Ради, залишившись на посаді керівника міськкому КПУ.

На початку квітня 1991 року на сесії міської Ради народних депутатів новим головою міської Ради обрали Євгена Івановича Карбана (на фото угорі), 45-річного голову міськвиконкому, який поєднав ці дві посади.

Оскільки ми говоримо про 1991 рік та вибори на Токмаччині, то варто згадати про два референдуми в Україні та перші вибори Президента України, що відбулися того ж року.

17 березня 1991 року відбувся єдиний в радянській історії референдум — про збереження СРСР, на який було винесене питання «Чи вважаєте ви за необхідне збереження Союзу Радянських Соціалістичних Республік як оновленої федерації рівноправних суверенних республік, у якій будуть повною мірою гарантуватися права і свободи людини будь-якої національності».

У шістьох з 15 радянських республік відмовилися від проведення всесоюзного референдуму, а в Україні і у Росії, проводилися паралельні республіканські референдуми, які нівелювали сам смисл союзного референдуму.

В Україні  було проведено референдум з питання: «Чи згодні ви, що Україна має бути у складі Союзу Радянських суверенних держав на засадах Декларації про державний суверенітет України». За змістом питання не тільки не збігалося з питанням союзного референдуму, а й навіть заперечувало його. У питанні звучала назва не СРСР, а Союз Радянських суверенних держав, а Декларація про суверенітет України визначалась як акт, що мав перевагу перед законодавством нової союзної держави.

На питання всесоюзного референдуму схвально відповіли 70,2 відсотки виборців України. (Загалом по всьому СРСР «за» проголосували – 77, 85% громадян). А питання українського референдуму схвалили 80,2 відсотки виборців України.

На Токмаччині голосування 17 березня 1991 року проходило з 7 ранку до 20 вечора. Середня підсумкова явка склала 88,2%. Підтримка обох питань була ще вища ніж усередньому по країні. По всесоюзному бюлетеню «за» нарахували 82,7 %, по українському – 88,2%.

Позитивні показники по всесоюзному референдуму були знівельовані, адже питання республіканських референдумів в Росії, Україні і Казахстані отримали більшу підтримку. Зважаючи, що на той час вже було проголошено державний суверенітет Росії, України, незалежність ряду республік, очевидно було, що СРСР довго не існуватиме. Вже за півроку процес формування оновленого Союзу провалився. Це відбувалося на фоні протистояння керівництва Росії і Радянського Союзу. Провалився й державний переворот у Москві. І 24 серпня 1991 року Верховна Рада України проголосила Акт незалежності нашої республіки. Причому, це рішення парламенту мав ще підтвердити народ.

Тож токмачани разом з усією Україною 1 грудня 1991 року голосували на всеукраїнському референдумі, на який було винесено питання: «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?». Текст Акту було наведено у виборчому бюлетені.

«Шановні токмачани! Якщо ви хочете визначити світлу і щасливу долю для своїх дітей та онуків, залишіть в бюлетені відповідь «Так, підтверджую», закресливши слова «Ні, не підтверджую». Якщо хочете й далі злидарювати і бути рабами – залишайте слова «Ні, не підтверджую». Вибір за Вами, не помиліться», – писала місцева газета напередодні референдуму.

З 57 тисяч виборців Токмаччини участь у голосуванні взяли  88,2 %. Акт проголошення незалежності підтвердили  92,8 %, проти були 5,1 %. Загалом по Україні тоді на референдум прийшли 84,18 % виборців, а за незалежність проголосували 90,32 % з тих, хто мав право голосу.

Одночасно з референдумом відбувалися перші вибори Президента України. Якщо кандидат не набрав би більше 50% голосів виборців, що взяли участь у голосуванні, то передбачався 2-й тур. Але він не знадобився: Голова Верховної Ради Леонід Кравчук  посів перше місце у всіх регіонах (за винятком трьох областей Галичини) і набрав понад 61 % голосів.

Як голосували за кандидатів у Президенти  

 

                                                на Токмаччині        по Україні

Леонід Кравчук –                  39 342 (78,2%)               19 643 481 (61,59%)

В’ячеслав Чорновіл –             6245 (12,4%)                  7 420 727 (23,27%)

Левко Лук’яненко –                 1297 (2,6%)                    1 432 556  (4,49%)

Володимир Гриньов –              872 (1,7%)                     1 329 758  (4,17%)

Ігор Юхновський –                    464 (0,9%)                        554 719  (1,74%)

Леопольд Табурянський –        330 (0,7%)                         182 713 (0,57%)

Так Токмаччина і вся Україна вступила у новий період своєї історії.

А у наступних публікаціях ми згадаємо вибори 1994 року.

Підготував Віталій Голод.