А ось на знімках
Олександра Давлада, зроблених у березні 1964 року, нашу Токмачку не впізнати:
талі сніги наділили її невгамовною силою, спокійно-млявий струмок вирвався з
берегів і, не розбираючи шляху, пішов гуляти на волі, городами й садибами,
низовими міськими вулицями й провулками.
Тієї весни, щоб
звільнити річку від крижаних заторів перед мостами викликали саперів. Закладали
вибухівку й перед залізничним мостом на завод ім. Кірова, аби його не знесло
багатотонною масою криги і дати річці плин.
Таким чином, на пару десятиліть Токмачка вмивала свої береги, вичищала з
них бруд, хащі очерету й намул зі свого дна, даючи силу джерелам і продовжуючи
власне життя.
Вдивляється
парубок з дизелебудівного у бистрину і, можливо, й йому здається, що ось-ось,
долаючи силу течії, на її середину випливе якась баржа чи буксир, що
доправляють вантаж від самого синього моря.
Такими об'єктив
фотоапарату Олександра Давлада доніс до нас і вулицю Миру, що веде у парк, і
перетворену Токмачкою на басейн територію дитсадка «Ручеек».
Зійдуть талі води
і річку знову обіймуть звичні береги та очерети. Річка-невеличка вгамує свій
норов, щоб знову виплеснути його через десятиліття. Можливо, хтось з токмачан
теж зупинить її на кадрі і покаже землякам через роки.
Сергій МОРОХОВСЬКИЙ.
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.