Опубліковано списки токмачан, причетних до "референдумів"

На сайті Цензор.нет з посиланням на інсайдерів опубліковано списки зрадників, причетних до псевдореферендумів по Запорізькій області.

Мова йде про актив, що організовув проведення незаконних дій проти нашої країни. За це їх буде притягнуто до кримінальної відповідальності.

У переліку "референдників" по нашій області є списки й наших земляків, які нині прислуговували російським окупантам.

ОФІЦІЙНО: Щодо виплат зарплати освітянам

Шановні освітяни Токмацької міської територіальної громади!

 У зв'язку з хвилею обурення у пабліках та приватних розмовах щодо виплат заробітної плати, хочу звернутися до вас та вкотре проговорити ситуацію, що склалася. 

Токмацька міська військова адміністрація та Токмацька міська рада - це два абсолютно окремі органи влади. На жаль, на сьогодні, ви не є працівниками ТМВА, ваші трудові договори укладено з відділом освіти ТМР. Через втрату довіри від влади до очільниці ВО ТМР, всі рахунки установи були заблоковані, відповідно жодні виплати провести неможливо. Для вирішення питання необхідно призначити нового очільника ВО ТМР. Ось в цій, здавалося б елементарній дії, і є вся проблема. Ті посадовці, які б могли призначити керівника виконавчого органу місцевої влади наразі відсутні: міський голова помер, а секретар ради, як і переважна більшість його колег на тимчасово окупованих територіях, склав повноваження ще у березні. Який же вихід? Законодавством України передбачена тимчасова передача повноважень міського голови начальнику відповідної міської військової  адміністрації. Для цього ВР України повинна прийняти окреме рішення за поданням Президента України. З нашого боку, за сприяння ЗОДА, до офісу Президента направлено необхідне звернення. І додатково, окреме звернення до депутата ВР Павла Мельника з проханням посприяти щодо  пришвидшення підготовки даного рішення. Також, ми знаємо, що ви звертаєтесь на урядові гарячі лінії, що теж, сподіваємося, зрушить наше питання. Зі свого боку, ми не просто чекаємо, а паралельно вирішуємо супутні задачі, тобто, щоб після прийняття рішення ВР нам залишилося виконати лише два кроки: 1. Призначити нових очільника та бухгалтера ВО (проєкт наказу готовий, люди "на старті") та 2. Новопризначеним посадовцям отримати електронний підпис для Казни. Отож, я знаю, що ми уже неодноразово просили вас на розуміння та терпіння. Так, ви вважаєте, що ми просимо забагато, я погоджуюся, що це несправедливо - працювати  з дітьми в онлайні "під  виття сирен" і вчасно не отримувати свою платню... Але буду просити ще раз, наберіться терпіння і давайте разом дочекаємося таке необхідне всім нам рішення Верховної ради України. Дякую кожному з Вас за розуміння та Вашу працю.

З повагою, Токмацька міська військова адміністрація. 

ВПО з Токмаччини отримали більше 1000 продуктових наборів

Вдале завершення робочого тижня! А злагоджена робота - запорука успіху. 

Сьогодні, 23 вересня, команда Токмацької міської військової адміністрації роздала більше 1000 продуктових наборів мешканцям нашої громади. 

Дякуємо народному депутату України Павлу Мельнику за надане приміщення й  волонтерам за допомогу.

Підтримуємо один одного й рухаємося далі до Перемоги. Все буде Україна!

Допомога для пільгових категорій 80+, людей з обмеженими можливостями

 Сьогодні, 16 вересня, жителі Токмацької громади пільгових категорій 80+, люди з обмеженими можливостями отримали набори гігієни та памперси для дорослих, за попередньою реєстрацією у ХАБ Простір єдності Пологівського району “Допомога поруч”, який знаходиться за адресою м. Запоріжжя, вул. Лермонтова, 9 в приміщенні ДК "Орбіта". 

Тим, хто нещодавно евакуювався з тимчасово окупованої Токмаччини видали продуктові набори. 

Дякуємо ГО «Кластер промислових та крафтових виробників України» (керівниця Рудич Наталя Михайлівна) за надану гуманітарну допомогу та Центру підтримки мішканців тимчасово окупованих територій Запорізької області за надане приміщення. 

Підтримуємо один одного й рухаємося далі до Перемоги. Все буде Україна.

Створено Департамент моніторингу додержання прав громадян, які постраждали внаслідок збройної агресії проти України

Токмацька міська військова адміністрація повідомляє, що з метою розбудови спроможностей Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та забезпечення можливості допомагати особам, які щоденно стикаються з негативним впливом збройної агресії рф проти України, у Секретаріаті Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини створено Департамент моніторингу додержання прав громадян, які постраждали внаслідок збройної агресії проти України. 

Основною метою діяльності Департаменту є поновлення порушених прав таких категорій громадян:

- ВПО, які постраждали внаслідок тимчасової окупації та збройної агресії проти України;

- громадян, постраждалих внаслідок збройної агресії проти України;

- примусово депортованих осіб та переміщених за межі територій України;

- громадян на тимчасово окупованих територіях.

Роботу Департаменту координує Представник Уповноваженого Верховної Ради України з захисту осіб, які постраждали внаслідок збройної агресії проти України Алтуніна Ольга Миколаївна 044 298-70-35; altuniniаom@ombudsman.gov.ua.

Керівник Департамену Калупаха Ірина Миколаївна 044 298-70-68; kalupakha@ombudsman.gov.ua.

АНОНС: Конференція «Просторове планування розвитку територій громад під час та після війни: виклики, відновлення, розвиток».

 УВАГА!  

22 вересня відбудеться Конференція «Просторове планування розвитку територій громад під час та після війни»: виклики, відновлення, розвиток». 

Захід заплановано на 22 вересня о 14:00. 

Його спільно проведуть Проєкт USAID «Підвищення ефективності роботи та підзвітності органів місцевого самоврядування» («ГОВЕРЛА») та Програма USAID з аграрного і сільського розвитку (АГРО).

У Бога нема інших рук, крім людських: З початком війни майже кожен токмачанин став волонтером

Публікуємо журналістські дослідження і спогади про окуповані території, зокрема й про перший місяць окупації Токмака.

У перші дні окупації Токмак, що на Запоріжжі, залишився без електроенергії, бо уході боїв були перебиті ЛЕП. Відповідно, перестав працювати водогін (воду розвозили цистернами). Світла не було 5-6 днів, а на деяких вулицях і до десяти. А без світла у багатьох магазинах потекли холодильники, тож почали швидко розпродавати товар. Черги у магазинах, черги за хлібом та водою.

Здавалося б, всі на нервах, але у довгих чергах якихось конфліктів не спостерігалося. Навпаки, люди проявляли взаємовиручку і допомогу ближньому. Сусіди ділилися хлібом, якого і місті було обмаль, або якимись харчами.

Один підприємець безкоштовно власним трактором підвозив воду по місту. А у мікрорайоні «Ковальський» якийсь чолов’яга возив воду просто невеликою діжкою на легковику.

Директор магазину на вул.Шевченка вмикав генератор під магазином і допомагав підзарядити телефони не менш як сотні містян щодня. Було, що безкоштовно привозили на вулицю кілька лотків хліба. І таких прикладів кількадесят.

Одразу ж виникла волонтерська організація у приміщенні шахового клубу, яка організувала придбання та роздачу гуманітарної допомоги. Там зібралися активні токмачани (їх було більше 20 чоловік), телефонували підприємцям, у яких ще були продукти, формували продуктові набори і роздавали соціально-вразливим сім’ям. Дізнавшись про цей гуманітарний штаб, багато людей зносили туди якісь свої продукти.

Оскільки місто практично завмерло, майже всі стали тимчасово безробітними, тож і з’явився час та можливість проявити себе у якості волонтерів. Реально складна ситуація сконсолідувала людей, проявилися їхні найкращі риси.

Але найбільше вразила активність токмачан щодо допомоги маріупольським біженцям. Вони їхали постійним потоком через Токмак з 15 березня.

Бомбардування Маріуполя, відсутність газу, світла, води змусили людей втікати від війни. Не чекаючи гуманітарних коридорів, на свій страх і ризик власним транспортом їхали у бік Запоріжжя. Але навіть виїхавши з Маріуполя о 6 ранку, вони не встигали проїхати за день 260 кілометрів. Через блок-пости, розбиті дороги, вирви від снарядів та самі снаряди на дорозі переважна більшість до початку комендантської години встигала доїхати тільки до Токмака. А дехто й не встигав, цілими колонами залишалися ночувати у полі, на дорозі.

На той час у Токмаці вже відновили світло, інтернет та зв’язок і люди принаймні знали, що відбувається у Маріуполі. Але варто було побачити перших маріупольських біженців, щоб відчути це. Цілі колони автівок, часто без скла, посічені осколками, з білими стрічками та написами «Діти». І перелякані люди!

На об’їзній автотрасі біля розбитого кафе «Нірвана» група молодих токмачан організувала пункт – з безкоштовною їжею, водою, а також пропозицією нічлігу. Це було найбільш актуальним.

У Церкві Христа віряни готували обіди, маріупольські біженці могли перепочити, а головне – оговтатися від жахів свого рідного міста. Тут їм було вперше за три тижні світло, тепло і тихо. Маріупольці вкладалися на матраци на підлозі і вже були щасливі тим, що вони у спокої.

Також у двох дитячих садках міська влада організувала розміщення біженців, їх також годували і влаштовували на нічліг, хай хоч і на маленьких ліжках.

Сотні токмачан – сотні! – несли їжу. І це при тому, що й у самих гарантій подальшого забезпечення продуктами не було.

Оскільки місць всім не вистачало, десятки токмачан як на чергування приходили до дитсадків – забрати когось до себе додому, хтось пропонував кімнату, а хтось і цілу квартиру чи будинок для родини. Причому, навіть доводилося вмовляти маріупольців піти до квартири з гарячою ванною. Розташувавшись у теплі, хай навіть на підлозі, вони ніби боялися втратити це місце. Після трьох тижнів у підвалах та сховищах, без світла та тепла, токмацька підлога їм була раєм. А ще – боялися, щоб вранці не відстати від своєї колони.

Так само на ранок токмачани ділилися запасами бензину з біженцями, кому не вистачало доїхати до Запоріжжя, при тому, що у самому Токмаці його вже не було. Зрештою був не один випадок, коли люди, які віддали свій бензин маріупольцям, самі потім змушені його були шукати, коли вже й самі виїздили з окупації.

Ледь не кожен токмачанин у ті дні став волонтером. І те, що хороших людей у нас багато – це факт. 

Варто нагадати, що одного з волонтерів – Олександра  Макаренка – невдовзі  викрали російські окупанти і понад чотири місяці тримають і катують у будівлі поліції. Викрадали Олега Громовенка та інших. Три тижні тримали у полоні волонтера церкви Сергія Кондратюка.

Зрештою багатьом активістам і волонтерам довелося вимушено залишати своє місто.

Велика кількість токмачан опинилися у Запоріжжі і багато з них теж об’єдналися у волонтерські організації. Зокрема, у Центрі підтримки мешканців тимчасово окупованих територій. Його й створили ті токмачани, які формували отой ще перший гуманітарний штаб у Токмаці.

Всі ці місяці вони намагаються підтримувати жителів громади – і тих, хто виїхав до Запоріжжя, і тих, хто залишається на окупованій території. Намагаються залучати підприємців, співпрацювати з міжнародними фондами, навіть вдалося підключити проєкт, з яким допомогли коштами для відбудови житла, що постраждало під час війни. Звісно, передавали допомогу, наскільки це було можливим, до самої громади – ліки та їжу. Хоча на російському блок-посту у Василівці часто блокували рух, але такі доставки робили.

Працюють у Запоріжжі й інші волонтерські групи токмачан, які надають підтримку землякам. І запрошують приєднуватися до волонтерства інших небайдужих земляків. Адже хороших людей – багато!

Як кажуть, у Бога нема інших рук, крім людських.

Віталій Голод, Запорізька область.

Як це було: Цивільний спротив рашистам у Токмаці

На тимчасово окупованих територіях шириться спротив окупантам. І з перших днів окупації особливо помітні були протестні акції у Херсоні та Мелітополі Запорізької області. Але і малі міста не відставали від них. Зокрема, у 32-тисячному Токмаці Запорізької області також з початку окупації відбувалися акції на підтримку України і проти російської агресії. Цьому був свідком журналіст Віталій Голод. Далі подаємо його спогади: «Протягом трьох тижнів березня патріотичні акції проводилися щодня. А насправді у них навіть організаторів не було. Це просто був людський порив. На третій день окупації – 28 лютого – відбулися збори, організовані міською владою, щодо світла і водозабезпечення, адже внаслідок боїв була перебита ЛЕП, що веде до міста. Збори відбувалися під будівлею міської ради (сама будівля була вже зайнята російським комендантом і військовими, як і сусідня будівля поліції). Вже одразу, говорячи про проблеми з електрикою та водою, люди висловлювати свій протест проти російських окупантів. Розуміння цього й згуртувало людей. 1 березня 2022 року у черзі за водою почули, що на центральну площу заїхали російські БТРи, хлопці запропонували піти поговорити. Саме не подивитися, а щось сказати окупантам. Прийшло нас на площу до десятка чоловік, рашистів на площі не було, але ми домовилися збиратися щодня о 13.00.

Далі вже брали з собою українську символіку. 2-3 березня зібралося 50-70 чоловік, просто стояли спілкувалися. Спостерігали, як бігали до і від коменданта голова місцевої організації ветеранів афганської війни, священники. Настоятель місцевого монастиря підходив до нас і повторював очевидно слова рашистів: «А нє надо било мєдведя дьоргать за уси». Його якось тоді затюкали, він і пішов собі. А перехожі бачили цей мітинг, підходили. У наступні дні на мітинги приходило вже 100-200 токмачан, причому більшість цих людей раніше не брали участь у патріотичних акціях. А ще до нас доєднався Михайло Свищо, 70-річний голова міської територіальної виборчої комісії. Його колоритний вигляд, сива борода та піднятий у руці прапор стали одним із символів акцій.

Він зазвичай відкривав щоденний мітинг біля пам’ятного знаку захисникам України. Учасники співали гімн України, потім читали молитву «Отче наш» і її повторювали всі присутні в один голос. Також за пропозицією Михайла Свищо робили хвилину мовчання-пам’яті за загиблими українськими бійцями, це ще до того як запровадили Загальнонаціональну хвилину пам’яті. Потім журналіст розповідав новини з фронтів, все що важливо було на той момент. Також брали слово й інші присутні. Якась дівчина носила з собою пересувну колонку, з якої лунав Гімн та українські пісні, найбільш популярною у ті дні була – Байрактар. Прапорів України було дуже багато. Ніколи на патріотичних заходах їх так багато не було, навіть у День вишиванки чи у День Незалежності. Десь взялися плакати патріотичного і антиросійського спрямування.

А потім токмачани з гаслами «Слава Україні – Героям слава!», «Слава ЗСУ!» і «Токмак - це Україна!» підходили до штабу російських солдатів, який розташувався у приміщенні поліції. Кричали, щоб росіяни йшли додому. Також лунали популярні гасла про путіна та про російський корабель і, зрештою, токмацька новинка: «Зеленський - молодець, а путіну капець!».

Мітингуючих зовсім не стримувало те, що солдати біля поліції були озброєні і на даху міськради чергували 2-3 бійця з автоматами. У перший день, коли токмачани рухалися на росіян, чітко почулися два клацання затворами автоматів. Коли наступного дня, я зайшов до комунального підприємства «Контакт», куди перебрався міськвиконком, до мене підійшов голова місцевої організації "афганців" і запитав, хто організовує мітинги. Він мені почав закидати, що ось ви, мовляв, штовхаєте людей під автомати, і вчора троє солдатів дослали патрони в патронники (а я дійсно це чув). Я сказав, що організатор – народ. Справді, так і було. Сам народ і вихлюпнув свої емоції! Адже російська окупація зруйнувала життя кожній токмацькій родині.

Оскільки мітинги були спонтанні, то ми просили людей не підходити близько до озброєних солдатів. Але – де там! Першими не витримували жінки, а за ними й інші підходили впритул до росіян (хоча тоді більше там були осетини). Намагалися докричатися, просто щось сказати.

А апогеєм стали вихідні 7-8 березня, коли на мітинги прийшло 500-600 чоловік. На цих велелюдних зібраннях вирішили після мітингу йти колоною вулицями міста – щодня різними маршрутами, і у центрі, і по мікрорайону «Ахрамєєвка». А закінчували мітингом частіше біля «Книги памяті», біля пам’ятника на могилі загиблих у 1943 році солдатів, біля Шевченка. Тоді Тетяна Сивоконь зроблила оце фото, яке стало вже легендарним, а першим його опублікував сайт телебачення Данії. Такі мітинги проводили ще протягом двох тижнів. Збиралося вже менше - орієнтовно по 200 чоловік. Але ж цим принаймні показували наш настрій і несприйняття російської окупації. Жодної підтримки росії не було, принаймні публічно – може боялися, а може діяли, як вони все життя роблять – підло, нишком-тишком. Так, наприклад, кожного ранку на пам’ятнику, де ми збиралися, виявлялась заклеєною табличка «Захисникам Незалежності України». Я уникав спілкування з рашистами, не бачив у ньому сенсу взагалі. Але одна коротка розмова була. Під час мітингу біля поліції один їхній офіцер запитав: - Ви журналіст? Чи не хочете поговорити з комендантом?. - Навіщо? - питаю. - Про що говорити з окупантами? Він аж відверто образився: «Чому ми окупанти? Дивіться, прапори ваші ми не чіпаємо, мітингувати не забороняємо» - А чому ви тоді тут? - Ми в Києві вашу владу замінимо і все. - Так ми її обирали, чого ви нам будете вказувати... Така безпредметна розмова... Але згодом стало зрозуміло, що оскільки метою їх був Київ, вони на початках взагалі не планували у нас щось міняти. Вони не чинили звірств, як це було в Бучі, Ірпені, та й у всіх районах Київщини, Чернігівщини, Сумщини. Напевно у них була задача вдавати з себе «вежливых людей». Мабуть, думали, що на Запоріжжі їх зустрінуть хлібом-сіллю та будуть раді. А хто ж їм буде радий, якщо вони зруйнували життя кожного токмачанина? Окупантам стало доходити, що спротив є не тільки на фронті, а й у містах на мітингах. А з цього переможної картинки російським телеглядачам не покажеш. Ось коли вони побачили, що їх тут не сприймають, то і тактика їхня стала змінюватися. Тож у Токмаці з’явився підрозділ фсб, почали вишукувати і викрадати учасників АТО, стали приходити за депутатами, за волонтерами (досі у їхніх застінках Олександр Макаренко). Я виїхав з молодшим сином з Токмака у колоні з маріупольськими біженцями 18 березня, а до мене прийшли 21 березня вночі. Виламали ломами двері, очевидно, думали що я всередині, не відчиняю. Викрали всі мої документи і комп’ютер, можливо шукали якісь докази моєї діяльності.

А невдовзі припинилися й мітинги. 24 березня, коли токмачани прийшли на площу, її вже оточили російські солдати і нікого не пускали. Так, у нашому місті окупанти заборонили людям ходити, куди вони хочуть, говорити, що вони хочуть. Але Михайло Васильович Свищо ще кілька днів тримав одиночні пікети! Після цього викрадали десятки токмацьких патріотів, зокрема й учасників мітингів. На початку травня загинув міський голова Ігор Котелевський – одразу заявили про самовбивство, але в народі вперто говорять, що його застрелили. Також рашисти викрали лідера березневих протестів Михайла Свищо. Напевно не тільки через його патріотизм. Він ще є головою міської виборчої комісії, знавцем і аксакалом виборчого процесу. А у окупантів референдум чесно і по закону провести не виходить. Величезна кількість людей з Токмака вимушена була виїхати – офіційно близько 8 тисяч. Багато з тих, хто виїхав, докладають всіх зусиль для перемоги України. Більшість з тих, хто змушений залишатися, чекають на ЗСУ». Віталій Голод, Запорізька область.