На сторіччя Героїні праці Марії Сардак

Нещодавно газета «Наше місто Токмак» і Головний сайт новин ТокмакІнформБюро повідомляли про присвоєння звань Почесних громадян Токмацького району орденоносній доярці Марії Шейко та Героїні Соціалістичної Праці Вірі Кононенко.

Варто згадати про ще одну Героїню праці Токмаччини – доярку-рекордсменку Марію Сардак (1919-1979). Їй мало б виповнитися рівно 100 років, але цей ювілей минув непомітно для громадськості.

Народилася Марія Іванівна 1 січня 1919 року у Велкому Токмаці, проживала з батьками на «Ріжку». В юності закінчила робітничий факультет і навіть була вчителькою, працювала у місцевому колгоспі. Вийшла заміж і зі своїм  чоловіком Лукою ростили двох дітей – сина та доньку.

Так було до війни з Німеччиною. Війни, з якої Лука Сардак не повернувся. Загинув у 1945-му …

Важко довелося 26-річній Марії з двома дітьми, але на все життя вона залишилася вірною своєму загиблому на фронті чоловікові. Щоб прогодовувати дітей, пішла у колгосп (який називався спочатку імені Сталіна, пізніше – «Батьківщина»), працювала і телятницею, і різноробочою, а потім і дояркою. Якраз у цій професії вона прославилася, а вірніше сказати – прославила Токмак.

Про рекордні надої – шість тонн молока на одну корову на рік в її череді – знала вся країна. Двічі Марія Сардак отримувала медалі  Виставки досягнень народного господарства. Двічі, у 1954-му і в1958-му, її обирали депутатом Верховної Ради СРСР – юридично  вищого органу державної влади у Радянському Союзі.

Слід зазначити, що тоді народні депутати виконували свої обов’язки без відриву від виробництва. Тобто, доярка, ставши депутатом, не купувала квартиру в столиці і не переїжджала туди жити, а залишалася дояркою і відлучалась з роботи тільки двічі на рік на сесії Верховної Ради. І зарплату свою отримувала у колгоспі. А на час депутатської роботи у Москві, на фермі біля корів підміняла її донька Ганна.

Подробиці про це мені й розповідала сама Ганна Луківна.

Вона згадувала, як після рекордних надоїв і поїздки на ВДНГ маму нагородили… автомобілем «Побєда». Звісно, кермувати Марія Іванівна ним не могла і дуже доречно продала авто запорізькому режисерові. А на виручені гроші змогла побудувати пристойну хату для родини.

Була у її долі ще одна «Побєда». Коли Марія Сардак стала депутатом автомашину виділили для колгоспу, бо, соромно сказати, у небагатого господарства нічим було відвезти депутата на залізничний вокзал до московського поїзда. Але й тут не все було гаразд. Сесії Верховної Ради проходили, зазвичай, у лютому-березні і у жовтні-листопаді. А у цей час дороги довкола колгоспу часто були непроїзні – асфальту ж не було, а ґрунтовки розкисали або були занесені снігом. Так оту «Побєду» запрягали волами (!), щоб дотягнути до асфальтівки у Молочанську. А уже далі народна обраниця могла їхати на поїзд.

У 1958 році за щорічні досягнення високих надоїв Марія Сардак була удостоєна звання Героїні Соціалістичної Праці. Варто зазначити, що такого звання за всю історію удостоїлися лише 15 токмачан!

І ніяких особливих пільг депутати і орденоносці не мали. Коли Марія Іванівна вийшла на пенсію, то отримувала пенсійні виплати не набагато більші, ніж її колеги-доярки.

Селянська праця завжди була нелегкою, а тим більше у 50-60-ті роки, коли механізації ще не було і практично всі види робіт виконувалися вручну. Тяжка праця підірвала здоров`я Марії Сардак. Вона померла від важкої хвороби у віці всього лише 60-ти років. Її доньці лікар так і сказав: «Ваша мама померла від колгоспних сапеток». Не тільки сапетки з силосом, а й повні відра, й бідони доводилося тягати дояркам. Тож і пішла з життя Марія Іванівна надто рано.

Таке було покоління. Такі були трудівники Токмацького краю.

Підготував Віталій Голод.