На 83-му році пішов з життя відомий на Токмаччині та за її межами поет Валентин Михайлович Матусов

Агроном з села Урожайного часто публікувався у місцевій пресі ще у 70-80-х роках. Згодом світ побачили десяток його збірок. Останні чотири були виготовлені у редакції газети «Наше місто Токмак» – «Свет памяти», «Колокола души», «Я в поле захожу как в храм», «Души взволнованной порывы».

Самобутній поет, він писав – як дихав. Майстерно володів не тільки словом, а й душею, тонкими її струнами. І не дивно, адже він знав ціну землі та хліборобській праці, знав людей і саме життя.

Останні два роки після смерті дружини (з якою пройшов 50 років подружнього життя) Валентин Михайлович хворів, переніс складні операції, але не припиняв писати. Регулярно публікував вірші у газеті «Наше місто Токмак», у запорізькій пресі.

Дуже прагнув встигнути видати збірку віршів «Души взволнованной порывы». Вона вийшла навесні нинішнього року. Остання…

20 вересня поету, який прославляв наш край, виповнилося б 83 роки. Валентина Михайловича поховали в селі Урожайному. Пам'ять про поета, талановитого співця рідної землі, про добру та чесну людину залишиться в серцях земляків, а також у його віршах.

***

Мне с детства говорила мать:

«Сынок, чуть-чуть терпения,

Нам обещают годков пять —

И жизнь пойдет на загляденье».

Я рожь растил, под зябь пахал,

Но громче всех: «Чуть-чуть терпенья

И будет жизнь светла, легка,

Где каждый день, как озаренье,

Лишь надо верить. А пока —

Еще мужик чуть-чуть терпенья».

Теперь в годах — уже старик,

Но слышу снова, как знаменье

Слова похожие на крик:

«Господь воздаст вам за терпенье».

Валентин Матусов.