Відомий журналіст Володимир Золкін опублікував чимало
інтерв’ю з військовослужбовцями рф. Серед них - Константин Єфремов, який перебував
у якості окупанта у нашій Запорізькій області, а зокрема побув і на Токмаччині.
Так ось, цей Єфремов звільнився зі збройниих сил
рф та виїхав з росії. І зараз розповів про своє бачення щодо цієї війни. (Повне
відео – тут).
Мародерство
під Мелітополем і Токмаком
27 лютого 2022 року їхній підрозділ вийшов з Криму
через Чонгар. Єфремов спочатку прибув у Мелітополь на аеродром і там став
свідком перших мародерств росіян.
- Аеродром
був вже розбитий, наші солдати ходили-шмонали всі приміщення, літаки. Військовослужбовці
тягли всілякий хлам, навіть відра. Почали шукати зброю, набирали пістолети, бо кожному
хотілося мати собі пістолет. Все це тягли у МАЗи, які призначені для перевезення
особового складу. Один солдат з моєї групи притягнув газонокосарку: сказав, що
віддасть старшині, щоб траву косити біля казарми у Владикавказі, -
згадує окупант.
Потім Єфремов потрапив в групу по охороні артилерії і був
призначений командиром цієї групи. Це було між Токмаком і Оріховом.
- 3
березня нас відправили з трьома установками Ураган. Ми
відстрілювали боєкомплект і після цього переміщалися між населеними пунктами
південніше Оріхова і північніше Токмака. Всього було близько 70 артилеристів і
10 бійців нашої групи охорони. Артилеристи були не раді нам. Вони давали нам
якусь їжу, воду, але дуже мало. Зрозуміло, що їхній командир у першу чергу дбав
про свій особовий склад. Тож ми полювали на зайців, готували їжу і жили в лісі.
Ось так було 40 днів.
Одного
разу ми вийшли на великий особняк, коли ходили за зайцями. Підійшли туди і побачили
російського солдата, спитали чи можна тут скупатися. Він каже, що тут є вода і можна помитися. Ми зайшли в цей будинок.
Там проживали з десяток солдатів 100-ї Моздокської бригади. Коли ми туди
прийшли, то побачили, що вони весь дім вже перерили. Схоже, це був будинок
фермера, багатої людини, там була техніка і дорогі трактори Джон Дір. Була крупорушка,
свинарники. Ми приходили туди кожні 3-7 днів скупатися і повертались назад. А
ці бійці жили там на широку ногу і вони перевернули весь будинок. Там був
ставок з японськими коропами кої. Солдати їх виловили і зіжрали, хоча цих коропів
не їдять, а тримають як декоративних. Ще там був винний погріб, який вони весь
випили, тобто відчували себе хазяями, ні в чому собі не відмовляли і ще й зіжрали
цих риб. Я так зрозумів, що ці бійці сиділи в цьому будинку, щоб оберігати його
і це багатство до прибуття командирів та вирішення питання, що з цим робити.
Тому що в подальшому ті трактори Джон Діри відігнали у невідомому напрямку, -
розповідає Єфремов.
За
сім-картами їздили у Токмак
Окупант зазначив, що не бачив випадків, щоб місцеві
жителі зустрічали росіян з квітами як визволителів.
- 16
квітня ми покинули артилеристів, тому що посварилися з начальником штабу їхньої
бригади. Він подзвонив нашому командиру зведеного батальйону і ми отримали наказ
переїхати в Більмак. Базувалися на території якоїсь ремонтної бази, де були
гаражі і офісні будівлі. На цій території перебував штаб 42-ї дивізії. Начальником
був полковник Віталій Шопага - заступник
командира дивізії по військово-політичній підготовці. Мені і 8 моїм підлеглим наказали охороняти територію, займатися
пропускним режимом на КПП, - веде далі
росіянин.
Він згадав, що Інтернет був нестабільний і в основному
користувалися Київстаром.
- Сімки
Київстар брали, в основному, в місцевих жителів. Хтось відбирав, хтось просив,
хтось купляв. Часто, коли російський військовослужбовець відбирав картку, то
жителі їх потім блокували. У нас були сім-карти, куплені в місті Токмак. Ми
приїжджали туди, міняли рублі на долари у таксистів. Потім купляли гривні, бо
рублі, в основному, нікому не потрібні були. І за гривні купували сім-карти, - згадує
деталі Єфремов.
З особистого досвіду додамо, що ще одним
джерелом сім-карт для окупантів були пограбовані квартири і будинки. Знайдені
там телефони і сім-карти опинялися у інших людей.
Звірства
над українськими солдатами
Далі Єфремов розповів, що під час боїв за Маріуполь
кілька воїнів 36-ї бригади морської піхоти ЗСУ опинилися в полоні у Більмаку.
- Трьох
таких бійців полонили і привезли в штаб, де я знаходився. Полонені розповідали,
що їх спочатку було шестеро, їм вдалося вирватися з Маріуполя, їх переслідували
Вони перетнули одну водну перепону, але там потонув їхній офіцер і ще один хлопець.
Ще один старший солдат помер від знемоги. А їх трьох спіймали і утримували в Більмаку
в гаражі. Я бачив цих полонених. Я розумів, що на їхньому місці я б точно так
би захищав свою землю, якби на неї напали.
Як
до них ставились? Шопага і командир зведеного батальйону майор Дутов допитували
цих трьох полонених і ще не менше 20 полонених солдатів ЗСУ, які знаходилися в
інших населених пунктах поблизу Більмака. У них вимагали назвати націоналістів
у їхньому батальйоні. А вони не могли відповісти на це питання, бо вони були
військовослужбовцями ЗСУ і говорили, що у них ніколи не було націоналістів. За
це їх били. У Дутова була дерев’яна бита і він починав їх бити по ногах, колінах,
по пальцях. Годинами проводилися ці допити, після яких їх приводили в гараж. Один
військовослужбовець зізнався, що він снайпер. Шопага ніби зійшов з розуму і всю
свою злобу почав вимішати на цьому хлопцеві. Не пам’ятаю його імені, але знаю,
що він 1993-го року народження. Інші були старші – років по 35, за посадами – механік-водій
і водій. Шопага часто напивався і викликав полонених і вдень, і вночі. Він зі
снайпера міг спустити штани. Запитував: чи у тебе є дівчина? Той відповідав, що
так. «Зараз ми тобі швабру засунемо і відправимо їй відео», або «Скажу
дагестанцям і вони тебе зґвалтують, а ми це відправимо твоїй дівчині». Але до
цього не дійшло, - розповідає Єфремов.
За словами окупанта, відсотків 70 російських
військовослужбовців підтримувало дії цього полковника.
- Вони
кожного разу, проходячи мимо гаражів, хотіли прорватися до українських полонених,
вдарити їх, якось образити чи порозмовляти. Наприклад, зайшов один і вдарив ногою
в обличчя українського снайпера та зламав йому ніс. Також Шопага у п’яному
вигляді притуляв пістолет до голови полонених, рахував до трьох і стріляв поряд
з головою, під ноги стріляв. Далі він пішов на підвищення на армійську посаду в
58-у російську армію. А українських полонених з Більмака вивезли у Мелітополь.
Там збирали військовополонених, а також полонених з числа цивільного населення. Водій розказував, що там їх дуже
побили з особливою жорстокістю, - розповідає далі
Єфремов.
Варто уточнити, що за Женевськими конвенціями, підписаними
в тому числі росією, військові не мають права чіпати цивільних, і ті не можуть
бути полоненими. Тож правильно їх називати не полоненими, як говорять росіяни,
а викраденими.
Місцеві
були не раді росіянам
Також окупант Єфремов розповів про стосунки з
місцевими жителями:
- Наприклад,
привезли двох місцевих полонених з числа цивільних. Чоловіка років 60
підозрювали в тому, що він давав координати російських військ Збройним силам
України. Довести нічого не могли і його просто тримали в гаражі, його навіть не
допитували вже, а він просто там жив у цьому гаражі. Ще був неповнолітній
хлопець років 14 - 16. Його тримали по тій же причині. А ще один житель Більмака
прийшов сам і сказав, що в нього є інформація, що може бути цікавою російським
солдатам. Його відвели до полковника, а потім там він почав кричати, його стали
бити. На ранок його знову допитували і дали під зад ногою. І він пішов побитий
додому, - каже Єфремов.
Щодо ставлення місцевих жителів, він зазначив, що не може сказати, щоб місцеві показували хоч якусь
любов до росії, вони спілкувалися з солдатами рф «ніби скрізь зуби». Були місцеві,
які посміхались, але на його думку, переважно це коли люди бояться військових з
автоматами.
І ще окупант називав численні факти мародерства росіян:
- Було
таке, що відбирали автомобілі. Або купували їх по зниженій ціні. Багато
місцевих людей виїхали і залишені будинки
були перериті. У Більмаку навіть склад побутової хімії обікрали, весь винесли. Банкомат
в центрі селища теж вскритий був, але це до нас було, мабуть ще штурмовими групами, які першими заходили у Більмак.
Також Єфремов розповів, що бачив Меморіали воїнам
Великої Вітчизняної війни, впорядковані, пофарбовані. А націоналістів, каже, не
бачив.
Згодом Костянтин Єфремов намагався звільнитися з
армії. Він розповів, що для таких, російське командування застосовувало певні
методи. Полковник Шопага їздив по підрозділам на передовій і мав гасити невдоволення
бійців, які хотіли перервати контракт і відмовлялись воювати. Таких привозили в
будівлю школи і їм погрожували кримінальним переслідуванням. Шопага і куратор
від ФСБ в 42-й дивізії зс рф придумали таку схему: видавали наказ про наступ, в
якому були і поранені і загиблі, а відмовникам інкримінували «залишення в
небезпеці, що потягло за собою загибель бійців». І відмовники після цього
боялися кримінального переслідування і поверталися на позиції.
Втім Єфремову вдалося з шістьма солдатами виїхати в Джанкой.
Його звідти вивіз друг, а згодом військовослужбовець рф зміг виїхати за кордон
та дав кілька інтерв’ю, у яких принаймні зараз засуджує російську агресію і
вибачається перед громадянами України
Акцентуємо увагу на ще одному епізоді з розповіді окупанта.
Єфремов згадує Моздокську бригаду. А ми пригадуємо, що перші окупанти у Токмаці
дійсно були з Моздока – міста в Північній Осетії. Кілька їхніх фото збереглося
в наших архівах.
Росіяни (а правильніше сказати осетини) з початку окупації отаборилися
у відділенні поліції Токмака. Там весь час відбувалися незаконні утримання,
допити і катування цивільних токмачан. Нагадаємо, що утримання заручників є воєнним злочином. До подібних злочинів відносять і примусові зникнення, які
полягають у викраденні, затриманні людини, залишаючи їхні сім’ї у повному
незнанні долі рідних.
Варто розуміти, що кожен окупант, який прийшов зі
зброєю на нашу землю, став злочинцем. Хтось з них став вбивцею, хтось здійснив
військовий злочин, затримуючи та знущаючись з цивільного населення. Хтось став
мародером, грабуючи токмачан, їхнє житло, підприємства. У кожного своя міра
відповідальності і кожен з них відповість за вдіяне. І перед людьми, і перед
Богом!
Підготував Віталій
Голод.