Якось прийшли в наше місто окупанти...

Різні історії переживав наш Токмак, переважно славні, але іноді й ганебні.

Якось прийшли на нашу землю, в наше місто окупанти.

І казали вони: «Ми влаштуємо тут новий порядок, виженемо вашу погану владу, що над вами знущається і  все буде по іншому і добре. Треба тільки нам в цьому допомогти».

І почали ставити комендантів, шукати поліцію «з народу», вчителів, щоб вчили дітей «по-новому».

І в нашому місті, де залишилося зовсім мало населення, такі колаборанти знайшлися.

Це було восени 1941 року і тривало довгих два роки.

Одним з перших перебіг в зрадники завклубом Лукашенко, його й поставили німецькі окупанти тоді комендантом. Знайшлися і поліцаї, і вчителі, які стали вчити «по-новому».

Да, була така історія…

Питання не тільки в тому, що людина стане робити якусь справу. Або подумає, мовляв, ну нічого страшного, повчу трошки діток російським порядкам, що такого. Найперше – це неозвучене: окупанти примусять цю людину стати на коліна, будуть використовувати вже послушну людину для того, що їм треба.

А що їм треба і так відомо – розкручувати ненависть до інших, до всіх нас, хто не так живе, до тих, хто мислить, не так як вони. І при цьому, вони вважають себе вищим народом над нами. Хоча насправді, багато з них, приїхавши зі своїх гір та лісів, вперше побачили тут унітази. Я в цьому пересвідчився.

І ось вони, малоосвічені раби, які б’ють і катують наших хлопців у відділенні поліції, кажуть що робитимуть добро. Але без нас у них нічого не виходить. Тож хочуть, щоб наші освічені і вільні у своїх думках люди, стали їм допомагати. Стали допомагати плодити бездумний, слухняний скот.

Пам’ятаймо тільки, що все в житті буває, але й все повертається «на круги свої».

До чого це я згадав роки окупації 1941-1943 років?

Коли Токмак було визволено від окупантів, тих вчителів, які пішли навчати дітей «по новому», радянська влада розстріляла.

Я вважаю це не правильним. Може і справді вони з голоду пухли, може були інші обставини…

Але тоді тим вчителям-зрадникам повезло, що їх розстріляли. Бо їм живим у Токмаці б до кінці життя плювали в обличчя…

Не зганьбіться, люди. Бо ви люди!

Віталій Голод.

Фото Андрій Бородін AFP